пʼятниця, 28 жовтня 2016 р.

Волонтери привітали з весіллям учасника АТО Віталія Фоміна (розповідає Люба Леонова)

28 жовтня 2016 року активісти ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" відвідали весілля бійця 55-ї бригади Віталія Фоміна

Захід відбувася в Шевченківському РАЦСі м.Запоріжжя. Далі розповідає Любов Леонова:

"... Вітаємо Віталіка Фоміна, бійця 55 арт бригади, 2-го дивізіону 4 батареї і його кохану Лілю з Днем Весілля!!! Віталік, тебе знаю з 2014... Шаленно радію! Зичу кохання, миру, злагоди в вашій родині, поваги один до одного і вироститити малого в любові і добрі! 







Дякую за запрошення на таку подію! Дякую Кості Денисову, що підтримав наш Волонтерський центр і не зважаючі на зайнітість і обов'язки викладача універу, прийшов привітати молодят! Дякую Сергію Зелінському і його красуні дружині Іринці! Дякую, вам, мої любі захисники 4 батареї, які прийшли привітати побратима! Як же я вами пишаюся!

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Верховна рада дозволила громадським організаціям безкоштовно внести зміни до Статутів

06 жовтня 2016 року народні депутати ухвалили "Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності" №5067

Цей документ звільняє громадські організації від сплати збору за:
- внесення змін до Статутів відповідно до нових вимог Податкового кодексу;
- внесення змін до Статутів відповідно до вимог законів про "декомунізацію".

19 жовтня 2016 цей Закон був підписаний головою Верховної ради та переданий на підпис Президенту.

Текст законопроекту розміщено тут: 
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59923

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

Використано матеріали ресурсу:
http://www.prostir.ua/?focus=u-chomu-peremoha-hromadskyh-orhanizatsij-v-konteksti-ostannih-zakonodavchyh-zmin

Любов Леонова в студії програми "Відкрита студія" 19.10.2016

19 жовтня 2016 року активіст ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" Любов Леонова взяла участь в ток-шоу "Відкрита студія" на телеканалі "Запоріжжя"

Тема ефіру: волонтерська допомога учасникам АТО.

Запис ефіру розміщено тут:


Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

неділя, 23 жовтня 2016 р.

20 жовтня волонтери відвідали своїх земляків-поліцейських в зоні АТО

20 жовтня 2016 року активісти ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" відвідали в зоні АТО бійців БОП "СКІФ" ГУ Національної поліції в Запорізькій області 


Про поїздку розповідає Любов Леонова......

......Про саму поїздку мало що можу сказати. 6 годин в одну сторону. Двома машинами. 
Разом з нами Ольга та Петро Романенки. До нас долучилася Інна Рєзнік, з допомогою, позитивом і бажанням підтримати Скіф. 
В Інни син, молодий хлопець зараз в зоні АТО, в 93... Карпатська Січ. В самому пеклі. Наступна поїздка, туди. Інночко, дякую тобі за підтримку і допомогу! За позитив і гумор в дорозі. 

Поїхав і Олексій Гребенюк, людина зайнята. Дякую, що знайшов час і можливість. Дякую за 800 грн. на заправку до волонтерських 1024 і два мішка муки. А ще смачнючі бутерброди!
Організовув поїздку Михайло Чумак, голова волонтерського центру Запоріжжя. 
Міша, все пройшло добре. Ти, молодець!

Зам по тилу, Валерій і службовець Руслан, в своїй скіфовській четвірці, були поруч. Треба було, ринули вперед, бо, коли на блокпостах черга в годину, то треба було використовувати службове положення. Та наглюча суча донбурасня, нас не пропускала. Це треба було бачити. Боки пом'яті, від бампера залишився слід, а воно лізе... І лізе під наш бусик. Напевне, так заробляє гроші. Та більшість "обездолених" на крутих тачках. Я, такі, називаю "тролейбусами". Там можна стояти в салоні на мій зріст...

Добралися в розташування. Місто велике. Заблукали. Хлопці зустріли і провели куди треба. Розвантажилися. 


Мука, 8 мішків, консервація, теплі речі, яблука, помідори по дві-три бананки, плівка для вікон, теплопушка, одноразовий посуд, пиріжки, смаколики, предмети особистої гігієни, теплоізоляція, шкарпетки, смальчік, сухофрукти. А також, дві коробки ліків, які передали з медичного відділу ГУП Запорізького УВС. 
Пройшли "надзором", треба ж перевірити, як воно, життя буття, у них. Чистенько, комфортно і навіть, місцями, тепленько. Вручили особисті подарунки, від інвалідів, смаколики, дитячу пошту. Хотіли втекти, та у нас не було навіть шансу. 

Нас запросили на обід. Борщ з бараниною, каша, все приготовано власноруч. Готує, юрист, за освітою. Дуже смачно. Хлоп'ятко, кухар, молодець. 
Далі, прошання. Обіймаю всих, кажу, що материнськи обійми, то найсильніший оберіг. А сама реву. А як інакше, коли на футболці бійця поліцейського, фото синочків... Молодшому 6 місяців. 




За той день, коли ми до них приїхали, у них, саме наших, запоріжців, чотири затримання. Одне, військове угрупування. Розповіла б і більше, та не можу. Мовчать. Дали тільки суху статистику. 
Скіф, я вами пишаюся! Ви, молодці!

Ще 6 годин і ми майже вдома. 

Хто бажає допомогти нашим захисникам в боротьбі з окупантами і має можливість, скористайтеся Новою Поштою. Адреса: м. Запоріжжя. Склад №9. Леонова Любов. 
Можете передати "Порталом". № маршрутки, зупинки і розклад, уточнюйте по телефону.
Для гривні, картка Приватбанку 5168 7556 0143 1360 Леонова Любов Олександрівна. 
Для друзів за кордоном, Liubov Leonova Zaporozhye. Western Union і Money Gram Ukraine. 
Мої телефони 096 300 65 02, 050 850 55 42. Я на зв'язку цілодобово, окрім того часу, коли я в поїздці в зону війни.
Маю надію на вашу допомогу і небайдужість до моєї країни. Давайте творити добро разом. Пам'ятайте, Україна - наша країна! Україна - наша земля! З повагою, ваш волонтер.

субота, 22 жовтня 2016 р.

Уряд затвердив порядок придбання житла для сімей учасників АТО

19 жовтня 2016 року Кабінет міністрів України ухвалив постанову №719 "Питання забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також інвалідів І—ІІ групи з числа військовослужбовців, які брали участь у зазначеній операції, та потребують поліпшення житлових умов"


Під дію постанови №719 підпадають:
- сім'ї загиблих учасників АТО, які потребують поліпшення житлових умов;
- учасники АТО, які є інвалідами І-ІІ групи і також потребують поліпшення житлових умов.

Ця постанова визначає порядок використання коштів для компенсації витрат з:
- придбання нового або вживаного житла;
- інвестування в об'єкти житлового будівництва.

Починаючи з 01 січня 2017 року розпоряджатися цими коштами будуть Міністерство соціальної політики України та органи соціального захисту в регіонах.

Текст постанови доступний за посиланням: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/cardnpd?docid=249417719

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

пʼятниця, 21 жовтня 2016 р.

Волонтери користуються найбільшою довірою суспільства в Україні (свіжа соціологія)

9-14 вересня 2016 року Центр ім. О.Разумкова провів соціологічне опитування щодо рівня довіри суспільства до державних і недержавних організацій

Результати опитування засвідчили: найбільше українці довіряють волонтерським організаціям - 68,1% підтримки.



Саме завдяки волонтерам відбулася українська армія! 

Народний тил забезпечив захисників України всім для успішної визвольної боротьби проти Кремля.


Вітаємо усіх волонтерів! Так тримати! 
Довіра людей - найголовніше для нас з Вами!

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"
Використано матеріали ресурсу: 
http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=1143

четвер, 20 жовтня 2016 р.

Верховна Рада дозволила учасникам АТО достроково виходити на пенсію

18 жовтня 2016 року парламент ухвалив зміни до пенсійного законодавства України



Зокрема учасникам бойових дій та учасникам АТО надали право дострокової пенсії:
- чоловіки у 55 років, якщо є пенсійний стаж не менше 25 років;
- жінки у 50 років, якщо є пенсійний стаж не менше 20 років.

Зміни закладені в проекті №3252 "Закону про внесення змін до деяких законів України щодо пенсійного забезпечення окремих категорій осіб із числа учасників проведення антитерористичної операції".

Текст законопроекту розміщено на ресурсі:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56719

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Михайло Чумак в ефірі програми "По-суті" 11.10.2016

11 жовтня 2016 року голова правління ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" Михайло Чумак взяв участь в ефірі телеканалу "Запоріжжя"

Тема передачі: результати атестації працівників органів внутрішніх справ, участь в якій брав Михайло Чумак як член профільної комісії


Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

Використано ресурс: https://www.youtube.com/watch?v=V8O8EByBw-0&feature=youtu.be

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

Марш слави героїв 2016: розповідає Любов Леонова

Вранці 15 жовтня 2016 року, повернулася з Києва, де була на Марші слави героїв, на з'їзді Легіону Свобода, зустрічалася з друзями, нарешті, познайомилася з тими, кого знала тільки в інтернеті. Ну, вмощуйтесь зручненько, ті, кому цікаво і хто мене читає. 

Виїхали вночі під сильну зливу і шквальний вітер. Рано вранці вже були в Києві. Столиця зустріла привітно, гарною сонячною погодою, щоправда, з низькою температурою повітря. 

Не відходячі з місця, отримала допомогу від Вікторії Гайсенюк, вони з чоловіком привезли зібране Вітою, на своєму авто. До купи пакетів і сумок, Віта передала мені 200 грн. від Наталлі. В переданих речах - одіяла, 5 шт. куртки, шкарпетки, консервація, продукти харчування, подушка, де-кілька сорочок з довгим рукавами.
 
А потім, ціла яскрава стрічка зустрічей і знайомств, Ігор Швайка, міністр аграрної політики 2014 р. Теодор Дячун, жива легенда УПА, Олег Тягнибок. 


Про Олега напишу де-кілька слів. Він зайшов до вестибюлю і почав вітатися з однопарційцями. Я підійшла до нього і протягла руку, від запорізького волонтера. Олег зупинився, пильно глянув мені в вічі і сказав:"Я вас знаю." І розкинув руки для обіймів. Обійняв, подякував. Я була вражена. Приємно. 

З'їзд почався з хвилини мовчання, а потім з прізвищ і імен всіх загиблих свободівців на Майдані і в зоні АТО. Фото загиблих героїв демонструвалися на великому екрані. Зал стояв і відгукувався на кожне назване прізвище:"В строю"!!! Сльози бриніли на очах, було важко дихати. Я переживала кожну смерть названого бійця.
А далі був Марш Нації. Таких емоцій я ще не відчувала. По Хрещатику йшла УКРАЇНА!!! Почуття гордості за нашу націю, за наших людей такої сили, що описати словами не можливо. Це треба пережити. Мені доля дала таку можливість. Бажаю всім друзям таких вражень. 
Далі, зустріч з нардепом Ігорем Мирошниченко. Цікава зустріч. Приємне враження. Патріот.
А на Хрещатику побачила баннер 55 арт бригади. Доступ до нього був закритий, та я була б не я, якби не випросила в охорони мене пропустити. Це ж мої!!!
А ще, до всіх приємностей, в мене тепер є мазепинка. Дякую Інні Рєзнік за подарунок. Дякую сім'ї Романенко, Олі і Петру, Кості Денисову, Тимуру Книшу за надану можливість провести цей день в самому серці України, за вирій подій, за те щастя, яке я відчула вчора.

Хто бажає допомогти нашим захисникам в боротьбі з окупантами і має можливість, скористайтеся Новою Поштою. 
Адреса: м. Запоріжжя. Склад №9. Леонова Любов.
Можете передати "Порталом". № маршрутки, зупинки і розклад, уточнюйте по телефону.
Для гривні, картка Приватбанку 5168 7556 0143 1360 Леонова Любов Олександрівна.
Для друзів за кордоном, Liubov Leonova Zaporozhye. Western Union і Money Gram Ukraine.
Мої телефони 096 300 65 02, 050 850 55 42. 
Я на зв'язку цілодобово, окрім того часу, коли я в поїздці в зону війни.

субота, 15 жовтня 2016 р.

Урок патріотизму та мужності для учнів школи №30

Напередодні Дня захисника України 2016 поліцейські, волонтери та учасники антитерористичної операції провели для школярів урок мужності

Захід відбувся 13 жовтня у читальній залі бібліотеки для дітей «Юний читач» в рамках героїко-патріотичного проекту «В єднанні сила й міць держави».

Перед учнями 6-8 класів школи №30 виступили керівник запорізького союзу ветеранів АТО Валерій Матченко, заступник начальника вибухово-технічного відділу поліції Віталій Варяник, заступник голови товариства ветеранів АТО Запоріжжя Олександр Дяченко та голова «Волонтерського центру Запоріжжя» Михайло Чумак.



Ветерани АТО розповіли учням про бойові будні та велику роль волонтерської допомоги і підтримки військових населенням.



Заступник начальника вибухово-технічного відділу поліції Віталій Варяник за допомогою наочного приладдя розповів школярам, як виглядають боєприпаси та інші вибухонебезпечні предмети, та яку біду вони можуть спричинити. Особливо акцентував увагу підлітків на правилах поведінки при виявленні небезпечних предметів.

Наприкінці заходу на знак подяки учні подарували захисникам квіти. Усі присутні виконали гімн України.

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

Використано ресурс:  
http://iz.com.ua/zaporoje/108343-zaporozhskie-policeyskie-proveli-dlya-shkolnikov-urok-muzhestva.html

четвер, 13 жовтня 2016 р.

Міністерство оборони України пояснило порядок безкоштовного проїзду учасників АТО

Інформація розміщена на офіційній сторінці Міноборони у Facebook



Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"

Валерій Матченко дав інтерв'ю виданню "Цензор.НЕТ"

     12 жовтня 2016 року перший заступник голови правління ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" Валерій Матченко розповів про війну, волонтерство та козацький дух української нації

ДОБРОВОЛЕЦЬ ВАЛЕРІЙ МАТЧЕНКО: "В МЕНЕ ЗА ВЕСЬ ЧАС НА ФРОНТІ ОДНА ЛЬГОТА БУЛА – ПО-ГЕРОЙСЬКИ ЗАГИНУТИ ЗА УКРАЇНУ"

***
      Я пенсіонер. Активістською діяльністю займаюся давно, бо претензії до влади були завжди, ще з часів комуністів. Колись вступив до партії "Свобода", навіть був там замом міського голови, а зараз я зам обласного голови по військових питаннях. Мітинги проти існуючої влади ми збирали, починаючи з 2010 року.

        На Майдані я був десятником у третій сотні, але в лютому повернувся в Запоріжжя, бо там теж почалися протистояння. Ми почали проводити мітинги під облрадою. 

       А коли ворожі паскуди окупували Крим, організувалася самооборона. Я там з перших днів. Згодом став десятником. Під облрадою ми фактично жили, охороняючи будівлю. Вистояли - і почали будувати блокпости на дорогах – на донецькому, маріупольському та інших напрямках. Це було в березні. Нам трохи допомогла військова частина - видали намети, але зброї в нас майже не було. Ті хлопці, що мали власну зброю, приходили з нею. Чергували ми по дві-три доби і затримали дуже багато речей, які нелегально провозились повз нас. 

     А в травні я пішов у військомат, щоб поїхати на фронт, але мені відмовили. Хоча я показав їм свої документи і сказав, що я спецназовець, бо в армії служив в морській піхоті і був замом командира взводу розвідки. У відповідь на запитання, чому не беруть, почув: "Если бы Вам было хотя бы 60, были бы шансы", - а мені у 14-му році було 64. Проте набір вони вели, чорт їх знає як: алкоголіків могли понабирати і хлопців зовсім молодих необізнаних, а от спеціалістів – ні. 

   Я почав волонтерити. Спочатку їздив у 72 бригаду, вони стояли за Маріуполем в Амвросіївці. І якось разом із розвідкою 72-ої потрапив у пастку. Це сталося у липні, тоді 72, 89 і Нацгвардію відрізали вороги – перекрили дорогу з обох боків. З одного – Росія, з іншого – оті донбасівські тварюки. Зі мною поїхали тоді дві дівчини і один хлопець. Я встиг їх відправити, а сам залишився, бо розумів, що хоч щось вмію і знаю, тому зможу допомогти. У хлопців з 72 було всього декілька БМПшек і все. 

   Тоді загинуло немало людей, тому що по нам били "Градами" з кордону Росії, а нашим категорично було заборонено стріляти у відповідь. Вибиралися ми звідти попід кордоном. Командир розвідки Сан Санич не пішов дорогою, якою потрібно було відступати за наказом. А інші пішли через Волноваху, і дуже багато хлопців загинуло, а ми дійшли до Маріуполя без єдиного пострілу. 

      Коли я повернувся додому, почав возити допомогу для "Донбасу". 

      Тоді ж у липні у донбасівців і залишився воювати без усілякого оформлення. 

      Артьомівськ взяли майже без пострілів, потім вибили сєпарів з Попасної. 

     В Іловайськ поїхав якраз тоді, коли там от-от коридор мав бути. Встиг вивезти звідти трьох поранених в Курахово. Навіть не знаю, як ми вискочили, але встигли до того, як там все замкнулося.

   А коли я знову поїхав додому, якраз організувався з нашої самооборони 37 батальйон. Прийшов у військкомат - і мене знову послали. Але я все одно з 37 поїхав, знову ж таки з розвідкою і поза штатом. 

     Взагалі в мене за весь час на фронті одна льгота була – по-геройськи загинути за Україну. 

    3 37 батом я повоював в Авдієвці і Бахмутовці. Ми на блокпостах не стояли, а як розвідка перекривали дороги, виїжджали на перехоплення ворога і робили зачистки. Часто виходили на сільську дорогу, на якій блокпостів ні було, ні з нашої, ні з сєпарської сторони. Вона була неподалік від Ясинуватської розв’язки і йшла на Донецьк. Там ми теж виконували певні завдання - заходили в тил сєпарів.

     В грудні я зустрів свої 65 років. Боїв тоді майже не було, а от обстріли - дуже сильні.

     Тоді сєпари розбомбили штаб нашого батальйону, який розташовувався на фермі.

    На Бахмутовці був цікавий третій блокпост. Через дорогу в ста метрах від нього стояли сєпари, а між ними водонапірна башта - на ній три прапори: російський, український, і "деенерівський. Башта стояла на їхній території, але коли сєпари совалися, щоб зняти наш прапор, ми сказали, що підстрелимо кожного, хто спробує це зробити. 

    Коли у 37 батальйона була ротація, я теж поїхав відпочити додому, але мені не сиділося вдома. Зідзвонився з Олегом Куциним – це командир "Карпатської Січі", і поїхав до них, спочатку в Первомайське, а потім в Піски. Наша позиція в "Карпатській Січі" називалася "Хортиця". Поряд стояв батальйон ОУН. Аеропорт - лівіше, і менше ніж за 2 км – Донецьк. Декілька разів ми завозили БК в аеропорт, але в основному прикривали дорогу до нього в Пєсках. Там були постійні бої і штурми. 

    В "Січі" я був командиром взводу. Завдання у нас було одне – тримати оборону, але ми самостійно придумували собі, чим зайнятись. Часто з побратимами проводили різні операції, щоб дарма не сидіти. Особливо я затоваришував з Іспанцем – замом командира з батальйону ОУН, бо ми з ним ще й волонтерили разом, до того, як почали воювати. Якось сіли з ним на "бехи", проїхали тихо по закоулках - і вискочили за 150 метрів від сєпарського блокпосту. Під’їхали до них поближче і обстріляли. З мішків на тому блокпості нічого не залишилось. З нами був кулеметник Денді, то коли ми відходили, він їм ще вжарив з кулемета. А коли поверталися, Стаф – ВО командира роти, кричав своїм у рацію: "Пєски, дівіться, то наші хлопці такий концерт влаштували. Вони зараз будуть повертатися, то прикрийте їх".

   Ми часто щось таке виконували, бо в нас щодня було вітання від ворога мінометним обстрілом години з 5-6 ранку і десь до дев’ятої, а потім з дев’ятої вечора і до другої ночі, а то і довше. 

     Зимою ми не дуже вилазили, бо виявити розтяжку в снігу важче. А коли потеплішало, то що тільки не робили. Був такий цікавий момент, якраз ближче до зими, вже точно не пам’ятаю, але ми з Іспанцем, хлопцями з ОУНА і 93 бригади – всього нас було шестеро, витягли у сєпарів з позицій кулемет "Утьос". Підійшли до їхніх окопів близько, а їх немає - поховалися. А він же важкий, падлюка, але справилися.

    Пам’ятаю, як влітку 15-го року з Курахова молоді необстріляні хлопці приїхали. Взагалі людей зі "Свободи" багато приїжджало, навіть студентів, і їх треба було якось вчити. Ми їх до 93 водили вчитися з кулеметів стріляти. Якось з новенькими п’ятьма хлопцями прийшли до Іспанця, щоб показав, як з СПГ стріляти. Почали вчитися, а якраз в цей момент сєпари мінометний обстріл влаштували. Стояли вороги тоді на "СТО Вольво-центр". Іспанець розсердився і каже: "Ну, падлюки, а тепер давай ми їх за це подраконимо". Найцікавіше, що на тому СПГ прицілу не було – розбили, тому він наводився по трубі. Разів п’ять вистрілив і накрив їхній мінометнй розрахунок. А потім почав кричати, щоб всі тікали по норах, бо отвєтка буде. А вони як почали по раціях кричати: "Да мы вас тварей, да за своих пацанов". А ми їм у відповідь: "Що, мало? Зараз ще додамо". 
Ось так і жили...

     Якось Іспанець поліз ставити на високовольтну вишку відеокамеру, щоб сєпарів добре бачити. Я прикривав його з ДШК. Але все пройшло без жодного пострілу. Потім, коли вони в себе теж камеру повісили, ми дивилися-дививлися - і вирішили того стовпа з камерою розстріляти з СПГ. Але з кулемета метрів 800, чи навіть більше – влучити важко. Проте трохи схитрували і з 5 пострілу стовпа того зняли. 

       Взагалі, де б я не воював, я офіційно був ніхто. Таких, як я, ще називали жартуючи – ОПГ, а ми поправляли, що ми не преступне, а патріотичне груповання. 

   З квітня 15-го року прийшла така установка, що всі в "Карпатській Січі" мають легалізуватися. Але я розумів, що ніхто мене не легалізує, бо купу разів вже намагався це зробити. І нас таких "ОПГшників" немало було на фронті. А "Січ" з тією легалізацією фактично розігнали. Я пробув з ними до вересня, потім повернувся додому, бо отримав дві контузії і травму коліна. А взимку, коли Січ розігнали, приєднався до ОУН, вони стояли в тих самих Пісках. 

        В мене ще з часів самооборони в десятці був хлопчина один – Данило Касьяненко 


     Йому ще й 18 років не було, коли в самооборону прийшов, а він нас надурив, що йому більше. Весною 15-го року теж в "Карпатську Січ" записався, був з нами в Пісках. Я навчав, як зі зброєю поводитися його і ще одного хлопця Олега з Ромнів з позивним Характерник. А коли я поїхав додому з контузіями і травмою коліна, вони вдвох загинули на позиції "Мурашник" – міною вбило. Дуже шкода хлопців. У Данила батьки залишились, я з ними інколи спілкуюсь, а у Олега дружина і дві доньки. Він постійно з нею по телефону розмовляв – не міг наговоритися, наче відчував, що загине. Вона не знала, що він на фронті, казав, що на полігоні. 

     А Іспанця сильно поранили в коротенькому бою, коли ми з завдання йшли: одна куля попала під серце, друга по щоці пройшла, а третя у ліве плече попала. Він вже рік лікується – руку розробляє. Йому дали другу групу і написали "загальна хвороба".

       Ми не могли просто сидіти, коли по нам стріляють. До нас постійно приїжджали перевірки і просто душили. Якось один генерал до нас доїхав, не буду називати його прізвище, а в нас якраз "Утьос" заклинило. Це вже в лютому цього року було. Наказ був ні у якому разі не стріляти, не відповідати ні на що. А я пішов на свою позицію без каски і бронежилету. Заліз у наше укриття, де той "Утьос" стоїть, там стрічкопротяжка не працювала, розібрали ми її з Касьяном - прапорщиком зі Львова. Полагодили, стрельнули – протяжка працює. Касьян залишився, а я повернувся в будинок. Заходжу, а там це кодло стоїть. І той генерал підняв кіпіш, що я без спорядження ходжу. Правда, коли дізнався, що я не мобілізований – заспокоївся. Аж раптом кулемет мій почав тарахтіти, може куль 20 випустив, хвилини 2 бив – не більше. Потім дізнався, що то Касьян по сєпарах стріляв. Перед нашими позиціями був автобусний парк розвалений, і туди два прапора поставили – український і ПС. А сєпари якраз полізли в той момент ці прапори знімати.

       Потім чую вибухи - полетіли з того боку АГС. І тут такий крик піднявся від тієї комісії. Вони заскочили в будинок, як почав той генерал виступати: "Да кто посмел не выполнять приказ", - злякалися, мабуть АГСів. Врешті вони сіли і поїхали. А сєпарам відповідати виїхала наша "беха". Я для неї вогонь корегував і мабуть контузило, бо пішла кров носом. Медики довго зупиняли. Потім сказали, що треба в госпіталь їхати в Селідово, але я поїхав додому і там лікувався. 

      З тих пір я поки що вдома. Мені дуже не подобається, коли забороняють постійно стріляти. І ти, як дурак: дві години відчергував і сидиш потім в бункері.. Тільки дивишся, то снайпер стрельне, то щось прилетить, а ми мовчимо. 

     Але я все одно повернуся воювати. Зараз у Запоріжжі займаюсь громадською діяльністю і чекаю, поки долікується Іспанець, з ним ми знайдемо, що нам робити на фронті. 

    Взагалі війна стала незрозумілою, і в мене є дуже багато запитань до влади: стріляти не можна, торгові відносини з Росією існують, санкції ми не вводимо. Але наші мотиви, патріотів, якими були, такими і залишились: ми захищаємо свою Батьківщину, і нікого сюди не пустимо. І якщо потрібно – я поляжу за свою землю. 

PS: Нагороди, які отримав Валерій Матченко: медаль від Української Православної Церкви Київського Патріархату "За жертовність та любов до України", нагрудний знак "Учасника АТО", орден "За заслуги перед запорізьким краєм III ступеня", нагрудний знак "За військову доблесть".

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"
Використано ресурси:
http://censor.net.ua/resonance/407374/dobrovolets_valeryi_matchenko_v_mene_za_ves_chas_na_front_odna_lgota_bula_pogeroyiski_zaginuti_za_ukranu
http://www.vv.com.ua/news/98233

вівторок, 11 жовтня 2016 р.

Розповідає Інна Рєзнік - їздили до своїх, до запорожців!

09.10.2016

Дорога гарна і зовсім не далека, якщо порівнювати з іншими нашими рейсами.



Народ навіть не задумується над тим, наскільки поряд війна, буквально три, від сили чотири години ходу (це я до смт.Веселе прикинула), їм навіть розмови про війну не приємні, бо треба йти на конфлікт з власною совістю і виправдовувати свою пасивність і бездіяльність, добре, що хоч не всі такі...





Ось і Гнутове, мій добрий друг Лютий, з яким домовлялися про волонтерку, терміново виїхав в штаб бригади, нас зустріли його побратими, батько з сином, допомогли розгрузити машину, поспілкувалися, як і у нашої Карпатської Січі, та мабуть і у всіх так, у них не вистачає людей і зрозуміло те, що треба триматися і йти далі…Пару світлин на згадку.

Доземний уклін всім, хто прийняв участь і завдяки кому було здійснено чергову поїздку до військових, ви поділилися всім, чим могли, щось купили,щось спекли, сплели маскувальну сітку, надали фінансову підтримку для придбання будівельного матеріалу і таке інше. Як не скрутно, а підтримка тилу завжди потрібна і завжди доречна.


Разом ми сила, разом переможемо! Слава Україні!