четвер, 21 вересня 2017 р.

Відвідини хоспісу у місті Запоріжжі

21 вересня 2017 року активіст ГО "Волонтерський центр Запоріжжя" Любов Леонова відвідала хоспіс "Архангела Михаїла"

Далі пряма мова....

Всім, привіт і гарного дня! Сьогодні я розповім про ще один свій волонтерський день. Важко. І відчуваю великий біль в душі. Пеком він мені пече.

Ось в такому закладі я сьогодні була. Відвозила памперси, ті, що отримала днями з Ванкуверу, від пані Люби. Передала 400 шт. і хоча я була проти, в мене їх прийняли по акту. Памперси не підходять за розмірами, замалі, тому їх використовуватимуть на прокладки. Головний лікар Володимир Олексійович сам написав акт, я підписала. І ніякі пояснення, що мені достатньо фото звіту, не діяли. А старша медична сестра Галина Андріївна показала мені відділення. 



Дозволили зробити фото. Спілкуватися з пацієнтами практично, не можливо. Кома, напівкома, деменція... Одна жінка запевнює, що її не годували два дні, хоча, тільки пройшов сніданок і запевнила, що до неї приходив син, який мешкає за кордоном і його намагається знайти персонал хоспісу.

В ншій палаті жінка в напівкомі. 
Рідко приходить до свідомості, весь час спить. Дуже важкий стан. Донька живе за кордоном і не має змоги приїхати. Хоча, зі слів працівників, регулярно телефонує, взнає про стан матері, допомогає хоспісу матеріально.


Вразила Валюша, сидить така "манюня дитинка" і пхає до ротика все, до чого може дотягнутися: папірці, шкарпетки, власний одяг. Всім радіє, посміхається і протягує рученята. Я взяла її долоньки в свої і ледь встояла на ногах від того морального болю, який мене пронизував наскрізь. А вона посміхається і цілує мені руки... Галину Андріївну вони всі просто обожнюють. Обіймають, цілують, щось лепечуть на своїй, тільки їм зрозумілій мові. А вона їх всіх приголубить, пожаліє, погладить по голівці.

Побувала я і в палаті реанімації. Тут лежить Женя. Йому - трохи більше 30 років. Побили на вулиці. Сила силена операцій, купа лікарень. Женя в комі, під апаратами. 
Довго я спілкувалася з Галиною Андріївною, санітарочками... Схиляю голову перед цим медичним персоналом. Всюди сяюча чистота, ніяких сторонніх запахів, самі розумієте, яких. Бабусі і чоловіки лежать в чистеньких постілях, всі охайні. Але думка, що це люди, які вмирають, не відступає.



Хоспіс "Архангела Михаила" частково фінансується з міськ бюджету. Настільки частково, що більше п'яти людей медперсоналу не можуть тримати в штаті. Допомоги з благодійних фондів майже не надходить. Інколи, допомогають волонтери. Допомогають рідні, тих, в кого вони є.
Я не знаю, на якому ентузіазмі вони тримаються. Їжу готують самі, тричі на день. 
Галина Андріївна сама смажить пиріжки, в основному вдома. А головний лікар все літо возить картоплю і овочі зі своєї дачі.




Звертаюся до всіх небайдужих, ТРЕБА ваша допомога! Дуже потрібні овочі, картопля, морква, буряк, цибуля. Не завадили б і помідорчики з перцем. Я вже не говорю про фрукти. Треба солодоці, печиво, цукерки, дуже пацієнти полюбляють випити чайку чи кави зі смаколиком. Треба крупи, консерви, тушонка, жири. 
Є потреба в миючих засобах. В предметах гігієни, памперси, пелюшки. Та й, взагалі, а раптом, в когось виникне бажання надати волонтерську допомогу, допомогти персоналу в догляді за цими пацієнтами.

Це єдиний хоспіс в Запоріжжі на майже мільйон жителів. Єдиний на 25 місць вмираючих людей. Без надії, без засобів існування. Без відремонтованого даху. Зате, у нас так гарно в місті. Квіти, фонтани, купа кафе, салюти на Набережній. В мене пропозиція для піроманів, замініть один салют на допомогу хоспісу або воїнам в АТО.

На останок, я передала 3-х літрову банку меду від родини Калінбет і каву з чаєм від пані Люби з Ванкуверу.

... Вийшла звідти, гамір міста, гуркотить транспорт, кудись поспішають люди. А зовсім поруч п'ять медичних працівників без всякого майбутнього, без фінансування, допомогають смертельно хворим прожити якомога довше в теплі і турботі. Інший вимір? Ні, наше життя. Комусь діаманти мілкі, а комусь супик ріденький...
Дякую за допомогу Володимиру Івановичу Нескоромному, він надав транспортні послуги, на його "коханій" машині ми відвозили допомогу. За його власний кошт, відмовився від заправки. Володимире Івановичу, ДЯКУЮ до НЕБА!
Не знаю, як у вас, а в мене плаче душа. І теплиться Надія, що достукаюся я до вас, бо разом ми СИЛА! І я ще не раз розповім вам про життя хоспісу.
Мої телефони: 096 300 65 02 і 050 850 55 42. Подзвоніть мені, будь ласка.

Прес-служба ГО "Волонтерський центр Запоріжжя"