четвер, 21 січня 2016 р.

Чергова поїздка в АТО розповідь Любові Леонової


Доброго дня, всім моїм друзям і гостям сторінки! Сьогодні я розповім про поїздку 14 січня 2016 року в дуже цікаве місто, неймовірно гарне, аж дух перехоплює! А також, спростую байки про те, що "срочников в зоне АТО нет". Є! Саме у них я і була. Загадковий такий підрозділ... бо якщо брати на віру слова мужновладців, то може й справді, в зоні АТО солдатів строкової служби немає. Заінтригувала? 

А справа в тому, що цей підрозділ не в підпорядкуванні МО. Він відноситься до... Міністерства інфраструктури. Вони охороняють стратегічний об'єкт, залізничний міст, по якому ходить весь залізничний транспорт на схід, електрички, товарні поїзди, та поїзди дальнього слідування. Поки я була у хлопців, пройшла електричка і поїзд на Луганськ. Ото ж почну розповідь. Ці хлопці мене самі знайшли і попросили допомоги. Я не повірила, що таке може бути. Почала наводити справки, звонити командирам. Так і є. Відірвані від світу, не потрібні нікому. Майже діти. Нашою організацією прийнято рішення - їхати з допомогою! Двічі поїздка зривається, погода, дороги, обстріли... В ніч з 13 на 14 січня, о другій ночі ми таки вирушили. Поїхали, як завжди, своєю командою, Олександр, Олексій і я. Саша запропонував свій власний бус, бо наш волонтерський точно, туди б не проїхав. Слизько, холодно і так трусить, що аж зуби клацають від якості наших доріг, навіть там, де не було обстрілів. Та на війну все спишуть. По нашій області пересувалися з нормальною швидкістю, та вже в Дніпропетровській і Донецькій тихо повзли, бо ожеледь і туман. Дороги не посипані, і хоч транспорту мало, не розженешся. Ще в Запоріжжі, на заправці, нас порадували дві совушки, які кружляли над нами, з великим розмахом крил, та ще й майже білого кольору, я для себе вирішила, що то янголи, які нас будуть супроводжувати і оберігати в дорозі. Далі, всю дорогу нас супроводжували орли. Ми бачили їх всюди. А ще лисички, я побачила двох, вони стояли в посадці і просто на нас дивилися. Коли ранок розплющив свої оченята, стало ще цікавіше. Ландшафти просто, казкові! Прикласти б руки та знайти кошти, у нас могли б бути свої лижні траси! Такими можливостями, може похвастати не кожна країна, а в нас це є! Вже сама природа приготувала чарівні лісопарки, треба тільки господаря. В дорозі, як завжди, тепла дружня атмосфера. І хоча, ніхто з нас перед поїздкою не спав, ми відволікаємо один одного, бо керувати авто в таких умовах... розумієте. Якщо ми задрімаємо, то водій залишиться сам з кермом і бажанням заплющити очі, хоч на хвилинку. То ж, веселі історії, сміх, нові придумані нами слова, навіть вірші складали всі разом. Регіт стояв аж до Ростова... а хлопці, з якими я співпрацюю вже більше року, позитивні. Мені завжди з ними цікаво і весело. Ми всі на "одній хвилі". Командир з солдатами нас зустріли і провели до себе в розташування, це було моєю умовою, я повинна побачити все на власні очі. Їхали через ліс, довго. 

Наш бусик з легкістю пірнав в калюжі, та ми хвилювалися за його днище, яким він шкрябав по снігу в центрі колії. Олексій виходив де-кілька разів, що б прибрати сухі гілки з дороги. Розумієте, там, крім машин військових і великих вантажівок, ніхто не їздить. То ж коли нам на зустріч виїхав цивільний ЗІЛ, водій мало не випав з кабіни, коли нас побачив... Добралися, вийшли. Обнімашки з усіма, хто виїхав нас зустрічати, потім з тими, хто був в таборі. А далі - пішки, на міст, через ріку. Нам показали все, дозволили фотографувати. Живуть солдати в складському приміщенні, стіни тонкі, облуплені, стеля з дірками і обсипається. Ліжка двоярусні. Безперервно топиться буржуйка, тому, що якщо вона погасне, зразу стає холодно. Терміново потрібна ще одна. Хоча з вулиці, будівля виглядає на європейський лад. Командир показує нам всі об'єкти. Гордість підрозділу - баня, яку вони самі побудували за свої власні кошти! Стоїть булер'ян і тому завжди є тепла водичка, яку вони самі набирають в річці і зберігають в пластикових пляшках. Далі оглядаємо столову, яку з боєм їм виділили в приміщенні контори залізничного транспорту. В одній кімнаткі сидить черговий (нащо?! коли цілий підрозділ охороняє міст), а другу кімнату використовують як їдальню. Кухня на вулиці... Жах якийся. Як можна готувати на вулиці в морози? Чистити і мити овочі, різати заготовки для блюд? Де палатка?! Міністерсво інфраструктури, ви хто? Вірніше, ви що? А ще краще, ви де? Міністерств, як блох на дворовій собаці, а діяльності повний ноль! Йдемо в погріб. Там картопля, буряк, цибуля, дякувати сільському голові, допоміг. Зверніть увагу, сільський голова! А не мінінф. О, знову в мене нове слово. Тепер я так буду лаятися... З об'єктами познайомилися, з солдатами побалакали, вирушаємо до нашої машини з допомогою. Розгрузили, а потім я почала розповідати, від кого смаколики і речі. Хлопці - великі діти. Раді всьому, що ми привезли, шоколадки від Наталлі, Ніни, Анни, цукерки від Яринки, печиво з Біленьківської школи, щербет від Володимира викликають повний захват... Светрики з Європи, білизна від Анатолія Сергійовича, одіяло і смаколики з Бабурки, від однієї зі шкіл, аптека від Антона. Та повний "восторг" викликали... цигарки! Поділила на два підрозділи, другий повинен приїхати і забрати частину допомоги в суботу. Рукавички і шапки від Яринки вдягли зразу, питала в кого немає і віддавала в руки. Білизну залишила командирові з побажанням віддати тим, хто найбільше її потребує. Зі складу, Михайло Чумак, наш голова організації, передав теплі речі також, штани, светри, шапки, рукавиці. Зраділи хлопці предметам гігієни, шампуням, милу, станкам для гоління, зубним пастам, коротше кажучі, моя "чарівна торба", була забита всілякими потрібними штуками. Від Ірини і її родини були передані рукавиці, пасти для дуже брудних рук, (запитала, хто "маслопуп", пореготали і віддала водію, що копирсається в моторі). Далі, пішли в хід чаї, кава, кетчупи, майонези і так далі. Викликали радість курячі стегна і мандарини... Великі діти. Два килими і пухове одіяло прийшлися як нахідка. Килим зразу кинули в сніг і швиденько привели його до ладу. Тетянко, твій светр я вручила хлопцю, який хворіє. Сказала, що він не тільки дуже теплий, він ще й оберігати його буде! Як мамині руки. Фотографувалися, спілкувалися. 

Півтори години часу промайнули, наче 10 хвилин. Солдати починають відносити допомогу до себе (нагадую, насип на міст, міст, хатка), ми спілкуємося з командиром. Я випитую про найболючіші потреби. Треба ще одна буржуйка, електрична плитка, (газову не можуть використовувати, ніде заправляти балон) два спальні мішки, бо тим, хто спить біля входу, дуже холодно. Просять електричні переноски і великий фонарь прожектор, бо хвилюються, що міст дуже погано освітлений. Питаю про їжу, кажуть не вмремо. Головне, прожектор. Ось такі вони, наші захисники. Та я бачу, треба все! Крупи, макарони, жири, треба теплі речі, цигарки, чай, кава, мед. Треба ліки, діти хворіють. Хтось може мені заперечити, вони не діти. Я бачила їхні очі, повірте, діти! Вони не повинні там бути!!! Але якщо вони там, їм потрібна наша допомога! Прощаємося. Важко... - Приїдете ще? - Приїдемо! - А коли на вас чекати? - Як назбираємо допомогу від людей... - Приїздіть до нас скоріше! Запитую, чи приїзджали до них волонтери? Кажуть, що і в вічі нікого не бачили. Ми перші. ... Дорога додому була важкою але веселою! Заїхали подивитися на Лавру. Дуже гарна святиня. Та все ж, негатив був, дАнской кАзак, який чомусь її охороняє... а як же? Мацковскій патріархат... А тут бандерівці з Запоріжжя приперлися. Ще захватять... Люди, з якими ми спілкувалися, запитували дорогу, доброзичливі, охоче відповідали, не ховалися і не посилали прокляття. Радує. Олександр і Олексій, хлопці, ви такі класні співрозмовники, волонтери, патріоти! Мої дорогі колеги, я щаслива, що працюю з вами! Мені з вами легко, затишно, спокійно і зовсім, не страшно. Я вам вірю. А це головне! Маю надію на скору поїздку в складі команди. Бо ми - чудова команда! Дякую Михайлу за закупівлю товарів і завантаження буса. ... А янголи були з нами, всі більш як 870 км. шляхів по бездоріжжю, ожеледеці, туману. І хоча, з 00 годин 14 січня була оголошена жорстка тиша, поки ми були на тій строні, тишу порушили 35 разів. За весь період доби 76. 

Дякую всім, хто перераховував гроші і надавав допомогу! Хто бажає допомогти нашим захисникам в боротьбі з окупантами і має можливість, скористайтеся Новою Поштою. Адреса: м. Запоріжжя. Склад №9. Леонова Любов. Для гривні, картка Приватбанку 5168 7556 0143 1360 Леонова Любов Олександрівна. Для друзів за кордоном, Liubov Leonova Zaporozhye. Western Union і Money Gram Ukraine. Мої телефони 096 300 65 02, 050 850 55 42. Я на зв'язку цілодобово.Маю надію на вашу допомогу і небайдужість до моєї країни. Давайте творити добро разом. Пам'ятайте, Україна - наша країна! Україна - наша земля! З повагою, ваш волонтер.!!!